Як і вся Богородчанщина, Монастирчани належать до Карпатського агрокліматичного району вертикальної кліматичної зональності. Пересічна температура січня тут складає -5 ^oС, липня - +18 ^oС. На рік в Монастирчанах випадає приблизно 700-800 мм опадів.

Ґрунтовий покрив Монастирчан переважно такий самий, як і на інших територіях Бистрицької улоговини - дерново-підзолисті оглеєні ґрунти.

Північно-західною частиною села протікає річка Би́стриця Соло́твинська (з південного заходу - від Соло́твина, на північний схід - до Журак), яка належить до басейну Дністра. У межах Монастирчан вона зливається зі своєю притокою - річкою Маня́вкою. Манявка, що пливе з південного заходу на північний схід, вливається в Бистрицю від її правого берега. Приблизно в цьому ж місці з Бистрицею і Манявкою зливається ще й невеликий потік Млині́вка, що живиться від підземних вод.

У межах Монастирчан лежать два ліси: хвойний - урочище Си́гла (на північному заході), та мішаний - урочище Погорі́лець (на південному сході). Для Сигли основними породами дерев є смерека, дуб, явір тощо, для Погорільця характерні дуб, бук, граб, береза і т.п. У лісах багато ягід (малина, ожина, суниці, чорниці), грибів (білі, підберезники, козарі, маслюки, сироїжки, лисички, опеньки і т.д.). Тваринний світ представлений дикими свинями, чорною білкою, косулею, зайцем, їжаком тощо. З птахів переважають чаплі (кані), лелеки (звичайний і рідкісний чорний), дикі качки, горобці, галки, ворони, круки, сороки, сойки і багато інших.

Монастирчани лежать за 46 км від обласного центра Івано-Франківська. На північному сході, за 21 км від села, знаходиться районний центр Богородчани. На захід від Монастирчан лежить Соло́твин (3 км), на північний схід - Жура́ки (2 км), на схід - Старуня́ (2 км), на південь - Ба́бче, на південний захід - Ма́ркова.

Через Монастирчани проходить дорога місцевого значення, яка сполучає село з автомагістраллю Солотвин - Івано-Франківськ. Найближча до села залізнична станція - Надвірна (16 км). Монастирчани належать до мережі Солотвинської АТС. Через Монастирчани проходять гілки локальних газогонів, конденсатопровід “Битків - Долина” та нафтогін “Жулин - Надвірна”. На території села періодично діють бурові вишки для пошуків природного газу та нафти. На 1995 рік в Монастирчанах проживав 1201 мешканець, з них 301 греко-католик і 900 - православні. На 2000 рік кількість населення зросла до 1551 чоловік, конфесійне співвідношенні істотних змін не зазнало. У селі діє навчально-виховний комплекс, будинок “Просвіта”, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, три приватні крамниці, молокоприймальний пункт.

Перша письмова згадка про село датується 1378 роком. Проте археологічні знахідки (крем’яні знаряддя праці) на теренах Монастирчан відносяться ще до межі мезоліту - неоліту (VI-V тис. до н. е.). Назва “Монастирчани” походить, імовірно, від мешканців поселення, яке виникло неподалік від монастиря, заснованого ще в давньоруський період і пізніше спаленого монголами. Жителі Монастирчан брали активну участь у визвольній війні проти польського панування (1648-1659 рр.), в опришківському русі, з ХХ ст. - у визвольних змаганнях (УСС, ОУН-УПА). Протягом 1870 року у Монастирчанах деякий час проживав видатний український історик, голова Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові Юліан Целевич, автор праці “Історія Скита Манявського”. Через село в час світових воєн двічі проходила лінія фронту.

У культурному відношенні населення Монастирчан належить до бойківської історико-етнографічної групи.