Боєслав Марко (псевдо Дяченка Михайла – 25.03.1910, с.Боднарів, Калузького р-ну 23.?.1952, с.Дзвиняч)
Український громадський діяч, поет, драматург, публіцист. Серед бойових побратимів він був відомий під псевдонімом «Гомін» як референт пропаганди крайового проводу ОУН Карпатського краю, член Української Головної Визвольної Ради.

Заклинський Олексій (1819-) – український поет, композитор і священик УГКЦ. Закінчив 6 кл. Станіславської гімназії, 2 класи «філософії» Чернівецької гімназії, 4 курси юридичного факультету Віденського університету, Львівську греко-католицьку духовну семінарію. Учасник «Руської Ради» у Львові (1848) і Слов’янського з’їзду у Празі і Кромєртілі (1848-1849). У 1853 році висвячений на священика. З 1863 р. – парох Старих Богородчан. Автор «Записок Алексія Заклинського, пароха Старих Богородчан» (Львів, 1890, передрук Торонто, 1860), віршів «Коби я крила мав», «Там, де чорна гора сумно» (хорова обробка Людкевича), «Кажуть мені люди, що мій друг живе», «Молебная піснь к Покрову Пресвятої Богородиці». На основі «Записок» Заклинського М.Яцків написав оповідання «Посол Петришин» , а І.Франко використав уривок із «Записок…»для відображення подій 1848 р. у своєму дослідженні «Азбучна війна в Галичині» (1859 р.)

Капущак Іван (1807-1868 рр.) – громадський діяч у Галичині. Був дяком у місцевій церкві, вчителював. Обраний у 1848 році депутатом в австрійський парламент, виголосив там знамениту промову проти гніту поміщиків.

Княгиницький Йов (1530-1621, світське ім’я – Іван) – український церковно-освітній діяч, письменник-полеміст. Був учителем, брав участь у справі книгодрукування. Підтримував дружні стосунки з І. Вишенським. Осівши у Манявських горах, жив чернечим життям, створив чернечу громаду, заснував Скит Манявський.

Княгиницький Теодозій (? – 1629, світське ім’я – Дмитро) – Був другим ігуменом Скиту Манявського, найдовше із усіх сорока ігуменів управляв Скитом, був найдіяльнішим і найавторитетнішим. Його ще називають Галицьким композитором із Пітрича ( там він народився), Велико скитським святим. Саме він добився для Скиту ставропігій (самостійності).

Лукань Роман ( 1907- 1943) . Народився у с.Старуня Богородчанського р-ну.
Його називають «літописцем у чернечій рясі». Вчився в Станіславській гімназії. В 1926 році вступає до Василіанського повіціяту в Крехові, а 12 лютого отримує чернечу рясу та чернече ім’я Роман. Вивчає філософію в Добромилі, богослов’я в Кристинополі та Жовкві. В науковому доробку Луканя значне місце займають матеріали, присвячені історії Василіанського чину – описи монастирів і монастирських цвинтарів, василіанських шкіл у Ловрові, Бучачі, Дрогобичі, матеріали про місійну діяльність і організацію марійських дружин. Ґрунтовним дослідженням є історична монографія , написана разом з професором Филипчаком «Окружна головна школа в Ловрові» (Львів, 1936 р.). «Отець Роман Лукань, що помер так передчасно у молодому віці, залишає по собі пам’ять визначного робітника на полі української науки в Галичині» - писав про нього видатний історик України Іван Крип’якевич. Помер Роман-Степан Лукань 28 листопада 1943 року у львівській лікарні важко травмований німецьким автомобілем.

Лятишевський Іван (1879-1957). Народився в Богородчанах. Церковний католицький діяч, професор духовної семінарії у Станіславові, директор відділу релігійних справ у ЗУНР, з 1929 – помічник єпископа Станіславівського та генеральний вікарій. У 1945 році ув’язнений більшовиками, повернувся з заслання у 1957 році , помер у Станіславові.

Мартинець Михайло (1859-1919).. Народився в Солотвині у міщанській родині. Закінчив гімназію в Станіславові, а також агрономічно- лісовий відділ Віденського університету. За свої особливі заслуги був іменований радником двору. Пізніше став державним секретарем ( міністром) земельних справ в уряді ЗУНР в Станіславі. 8 червня 1919 року був розстріляний польськими жовнірами в с. Луквиця Богородчанськог р-ну. Тут і похований.

Мартинець Теодор . Уродженець Богородчан. Брав участь у Великому зриві: у ніч на перше листопада 1918 року створив у Львові український військовий загін, зайняв Львівський ратуш і наказав вивісити на ньому жовто-блакитний прапор.

Могильницький Антін (1811-1873). Український поет. У 1840 році закінчив духовну семінарію у Львові. Довгий час був парохом в с.Бабче. Трагічно загинув по дорозі у с.Яблунька. Там його могила. Основні твори : «Русин-вояк» (1849), поема «Скит Манявський» (1854). Відстоював ідею національної мови, продовжуючи діяльність «Руської трійці»

Петер Костянтин (1897-1953). Народився в с.Пилипи-Борівські (Вінницька обл..) Разом із Симоном Петлюрою приймає активну участь у створенні армії
УНР. Після падіння УНР Петер перебирається до с.Грабівці , де одружується з місцевою панною Волинською. Веде культурно-просвітницьку роботу в селі. Організовує читальню «Просвіти», драматичний гурток, хор.
З 1942 р. і до дня своєї смерті Петер (псевдо «Сокіл») знаходився у підпіллі. Він організовує перші відділи самооборони в нашому краї, які реорганізовуються в УПА. Загинув Петер у Великодну п’ятницю 1953 року в бою з більшовицькими військами.

Петрушевич Михайло (псевдо Євдокій, Михайло Новицький). Народився 10.09.1869 р. у с.Космач. Письменник. Походив з сі’мї вчителів народної школи. Закінчив гімназію у Станіславі (1889), духовну семінарію у Відні. З 1894 р. – священик у Болехові, де й помер 8 вересня 1895 р. Ще під час навчання в гімназії вправлявся у створенні віршів. Оповідання почав писати в Болехові під впливом читання творів Успенського. Автор близько десяти оповідань: «Паламар», «Душа», «Вибори», «Град обур», друкувався в журналі «Зоря» у 1895-1896 рр. Франко писав про нього: «Автор – талант незвичайний і сильний».

Семкович Олександр Дмитрович (1937-2006 рр.) – академік, професор, доктор технічних наук. Народився у с.Забережжя. Закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, згодом – аспірантуру Воронезького сільськогосподарського інституту(1968 р.). Захистив дисертації: на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук, доктора технічних наук. Професор, обраний академіком. Головні наукові праці стосуються проблеми технічних послуг у сільському господарстві. Має 136 наукових публікацій і винаходів. Заснував та очолював наукову школу. Майже десять років працював над створенням книги «Село», в якій відобразив історію рідного Забережня за три століття життя. Автор провів глибокий та всебічний аналіз духовного, політичного та господарського життя маленького Прикарпатського села та тлі всеукраїнському і світовому.
Похований у рідному селі, де здобув велику шану і повагу земляків.

Сосенко Модест Данилович (1875-1920 рр.) Український живописець. Народився у с.Пороги. Навчався у Краківській школі образотворчого мистецтва (1896-1900), Мюнхені (1901-1902 рр.), Паризькій Академії мистецтв. Помер від тяжкої недуги у молодому віці , та залишив по собі такі відомі полотна, як «Портрет дівчини», «Автопортрет», «Рання весна на селі», «трембітарі» та багато інших.

Скрипник Іван (1930-2002) Краєзнавець, педагог, публіцист. Закінчив історико-філологічний факультет Брестського педінституту. Депортований з родиною до Сибіру. З 1980 року працював у музеї «Скит Манявський». Видав цілий ряд брошур, буклетів та нарисів з історії монастиря. У його творчому доробку – понад 250 публікацій у пресі.

Яцків Михайло (1873-1961) Український письменник-класик. Народився у с.Лесівка. у 1900 р. вийшла перша збірка «В царстві Сатани». Іван Франко дав високу оцінку молодому авторові. Був учасником літературної групи «Молода муза». Його книжки виходили у Європі, Японії та ін.. Найбільш повно зібрано твори письменника в збірці «Муза на білому коні».